Поради фахівця

НАШ МАЛЮК ІДЕ ДО ШКОЛИ

Молодший шкільний вік — новий спосіб життя, пов'язаний із печаткам систематичного навчання. Період навчання характеризується не лише перебудовою режиму, життєвих стосунків і цінностей, але й біологічною перебудовою, На межі шести-семи років настає другий біологічний кризовий період. Він характеризується зростанням рухливої, пізнавальної та емоційної активності дитини. У цей період малюки дуже рухливі, допитливі, активні; спрямовані на самостійність, полюбляють складати, конструювати. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або у школі, вони шукають їх деінде й не завжди контролюють свої знайомства, тому можуть потоваришувати з дітьми старшого віку, часто слухають їх у всьому. 

Надмірна рухливість дитини має бути задоволена у рухливих іграх, спортивних вправах, краще в секціях, де фізичне виховання обов'язково співвідноситься із формуванням волі, стійкості, вмінням протистояти труднощам. У період молодшого шкільного віку діти в основному оволодівають навичками письма, рахунку та закріплюють їх.Програма сучасної школи розрахована не тільки на те, щоб діти отримали певні знання та навички, але й на те, щоб навчити їх самостійно мислити, ро­бити оптимальні висновки при виконанні завдань, щоб активізувати пізнавальну діяль­ність дітей.Розширюється коло впливових людей. Кожен несе в собі несхожі погляди, оцін­ки, очікування, стає зразком для прикладу. Чи часто вимоги вчителя, який спочатку с беззаперечним авторитетом, співпадають із прийнятими у родині? Звичайно, ні. Сто­сунки у школі порівняно з дитячим садком і, тим паче, із сім'єю, більш ділові, функ­ціональні. Щоб отримати похвалу, треба проявити певні вміння та навички, показати зразкову поведінку, вправність, тоді як удома хвалили зовсім за інше — когось за апетит, а когось за посмішку.

Підготовка до школи не може зводитися лише до навчання дитини читання, письма, рахунку.  
                 Підготовка дітей до школи передбачає ви­конання таких завдань:

• виховувати зацікавленість до явищ, які вивчаються, формувати навички пошу­ку причин виникнення явищ; стимулювати природну допитливість дитини: своєчасно та вичерпно давати відповіді на її запитання, розширювати кругозір;

• навчати зосереджувати увагу на пев­ному занятті, спочатку ігровому, а потім навчальному;

• виховувати посидючість, відповідаль­ність за виконані завдання, здатність зро­бити працю радістю, стимулювати спроби виконувати завдання якнайкраще;

• прищеплювати самостійність у вико­нанні завдань; не робити за дитину, а при­вчати її міркувати самостійно, спрямовувати на шлях правильного розв'язування постав­леної задачі;

• навчати читати, писати елементи букв і виконувати обчислювальні операції в ме­жах першого десятка.

У початкових класах школи, особливо в першому, головне завдання батьків — до­помогти дитині адаптуватися до нових умов, налагодити правильні, добрі стосунки з од­нолітками, вчителями. Цього досягти легше, якщо дитина відвідувала дошкільний заклад. Тому рекомендується, навіть при соматич­ній слабкості, віддавати дитину після п'яти років до дитячого садка, організувати для неї, разом із лікарем, «полегшений» режим (перебування у дитячому колективі півдня, до денного сну).

Спочатку ставлення дитини до навчан­ня часто залежить від думки батьків. Адже не таємниця, що в багатьох сім'ях ведуться розмови про те, що шкільна програма склад­на. Хоча слід зазначити, що першокласник у повному обсязі здатний засвоїти запропо­новану програму. Його треба навчити органі­зовувати себе, пристосовуватися до нових умов життя і до вимог до навчання.

Щоб допомогти дитині-першокласнику, батькам слід дотримуватися певних реко­мендацій.

                                                РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Налагодити режим навчання, відпо­чинку і таких розваг, від яких дитина отри­мує позитивні емоції.

2. Спочатку потрібно реагувати на «по­гані» (на думку батьків) результати дитини спокійно, намагаючись допомогти. Часто батьки із «престижних» міркувань вимагають від дитини високих результатів. При цьому змушують переписувати завдання по декілька разів, викликаючи у дитини негативне став­лення до самого процесу навчання. Потрібно роз'яснити дитині, що та як зробити, щоб підвищити оцінку, щоб більше знати і вміти (нагадуємо, що в першому класі робота дітей оцінюється вербально: «молодець», «відмінно впорався»; учителі використовують штампи «Сонечко», «Квіточка», «Хмаринка» тощо). Стимули при цьому мають бути позитивни­ми, але в жодному разі не «торгівлею»: «Ти вивчи, а я тобі щось куплю або дозволю».

3. Організувати підготовку уроків потріб­но так: перерви для відпочинку через кожні півгодини у першому півріччі та через кожні 45 хвилин у другому. Через такі інтервали часу в малюка настає фізіологічна втома, і він перестає сприймати матеріал.

4. Напрацьовувати самостійність не лише у підготовці уроків, але і в їх перевірці.

5. Надавати допомогу у вигляді повтор­них роз'яснень, але задану у школі задачу дитина має розв'язати сама.

У багатьох сім'ях є така практика: з пер­шокласником хтось сідає робити уроки. Що ж, побажаємо йому, цьому дорослому, благополучно і терпляче закінчити всі дев'ять або дванадцять класів. Але чому він повинен знову проходити курс школи, а його дитина не хоче працювати самостійно! А як же вона навчиться жити і працювати?

Крім безпосереднього виконання навчаль­них завдань, школяр приєднується до колек­тивної суспільно корисної праці. До справ дитини слід ставитися дуже серйозно і з пев­ною повагою, допомагати в їх виконанні. Ігнорування або критику дитина сприймає дуже болісно, і це може спричинити розви­ток неврозу або порушення поведінки.

Дуже важливо, щоб батьки проявили увагу до дитини в період її адаптації у початковій школі, цікавилися її стосунками з одноліт­ками та вчителями. Будь-які непорозуміння слід з'ясувати одразу ж, обов'язково потріб­но уважно вислухати дитину, враховуючи при цьому, що «хоч» вона і каже правду, але інтерпретує її зі своєї позиції. Необхідно разом із дитиною розібратися в ситуації, яка сталася, з'ясувати, що добре, а що — по­гано. Дитина, як правило, переосмислює ситуацію і з допомогою дорослих знаходить правильне рішення, що допомагає їй набути досвіду в самостійному розв'язанні складних поки-шо для неї проблем та є запорукою правильного формування взаємостосунків з іншими.

При цьому батьки повинні намагатися не підмінювати поради намаганням «виго­родити» свою дитину і покарати кривдни­ка. Це хибний шлях, який приводить до ускладнення взаємостосунків дитини з ото­чуючими. Тільки впевнившись, що дитина дійсно не зможе сама знайти вихід, батькам слід активно, але дуже делікатно втрутитися в ситуацію.

У дітей різні характери, різна манера їх прояву, що спричиняє суттєві непорозумін­ня і навіть конфлікти. Щоб дитина сформу­валася як особистість, вона має осмислювати й самостійно переборювати труднощі, які виникають.

Сім'я визначає манеру поведінки дити­ни, спрямовує її інтереси. Батьки мають знати, чим зайнята дитина в позаурочний час, із ким дружить. Часто батьки, посила­ючись на свою заклопотаність, не стежать за цим. Звичайно, у кожній сім'ї свої ін­тереси, певне коло потреб і знайомих. Але не можна забувати, що найбільш ефективне виховання — це виховання власним при­кладом.

У деяких сім'ях дитина чує від батьків про негативне ставлення до власної роботи. Такі батьки не думають про те, в який «родючий» грунт падає зерно, а потім дивуються, чому їхня дитина виросла ледарем. Обов'язок батьків — навчити дітей працювати, пізна­вати, радіти результатам праці. А ці якості особистості формуються саме у молодшому шкільному віці.

Вдало прокоментував підготовку дитини до школи лікар Комаровський у своїй телепередачі

БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Якщо усне мовлення дитина опанувала ще перед школою, то писемним їй ще належить оволодіти. Чим краще буде розвинене усне мовлення, тим легше буде опанувати читання й письмо. У багатьох дітей часто спостерігається нерізко виражене відставання у мовленнєвому розвитку, яке в дошкільному віці зазвичай не привертає до себе особливої уваги батьків, проте в подальшому може перешкоджати якісному навчанню і привести до появи специфічних помилок, зокрема на уроках української мови. Дуже важливо виявити навіть найнезначніші відхилення мовленнєвого розвитку та виправити їх до початку навчання дитини грамоти. Батькам слід знати, що при нормальному мовленнєвому розвитку всі недоліки у вимові звуків дошкільником повинні зникнути не пізніше шестирічного віку. Однією з необхідних умов опанування грамоти є чітке розрізнення дитиною всіх звуків мови на слух. Запис будь-якого слова передбачає уміння визначити кожен звук та склад слова по черзі і позначити їх відповідними буквами. Якщо ж деякі звуки здаються малюкові однаковими, то йому важко буде вибирати під час письма букви, відповідні цим звукам. Для перевірки слухової диференціації звуків доберіть картинки, на яких зображене розрізняється лише одним приголосним звуком , який слід перевірити. Дитина може розрізняти слова ( наприклад, "білка”-"пилка”, "коза”-"коса”, "ніч”-"піч”) лише за умови сформованості фонематичного сприймання, чіткої диференціації звуків. Зверніть увагу, що за нормального мовленнєвого розвитку розрізнення всіх звуків на слух, а отже, і правильний вибір за змістом картинок , доступний дітям з дворічного віку. Крім того, важливо знати, що нерозрізнення дитиною деяких звуків на слух є основною причиною їх заміни в усному мовленні, а надалі – й на письмі.                       Пропоную деякі ігри, що стануть вам у пригоді. Вправа ”Впіймай звук” Дорослий чітко вимовляє підібрані слова, малюк має плеснути в долоні, якщо в слові почує заздалегідь визначений звук. При цьому в запропонованих словах не повинно бути інших подібних за вимовою звуків. Обраний для практикування звук треба виголошувати дещо підкреслено. Наприклад, визначений звук [Т], добірка слів: молоко, танок, тигр, котик,цукерка,торт, теля, стіл. Ігри "Відлуння” Грати можна удвох і великою групою. Обираємо ведучого (він і буде ”відлунням”), який буде повторювати те, що йому скажуть. Почніть із простих слів, потім перейдіть до важких і довгих. Спробуйте пропонувати для повторення віршовані і прозаїчні фрази. Якщо ”відлуння” Відповіло правильно 5 разів, призначайте по колу наступного учасника гри. "Абетка” Дитина разом з дорослим придумують та називають слова на кожен звук у абетці (даний звук є першим у названому слові) . Можна влаштувати змагання, хто назве більше слів. "Словесний ланцюжок” Ведучий починає гру і називає любе слово. Наступний ігрок придумує слово, що починається тим звуком, на який закінчилось слово ведучого . Наступний ігрок продовжує таким же чином. Гру можна ускладнити, якщо задавати тему слів. Наприклад, слова-назви міст, держав, рік, марок машин, овочі, фрукти, одяг, взуття, іжа. "Зіпсований телефон” Ведучий називає любе слово першому учаснику гри, котра пошепки називає його дитині, що сидить поруч і так далі по черзі, аж до останнього учасника гри. Тоді ведучий запитує кожного з учасників "-Яке слово ти чув?”, на що дитина відповідає тим словом, яке йому сказали, або вона почула. Подана гра дуже добре підходить для розвитку фонематичного слуху у дошкільника. "Плутанина” Звертаємо увагу дитини на те, як важливо не плутати звуки між собою. На підтвердження цієї думки читаємо жартівливі віршики: Височенні кучугури Намела метелиці. Білим килимом (пісок) Під дерева стелиться. Кімнату до свята Малі прибирали. На стінах і вікнах (морквини) чіпляли. Їхав-їхав Дід Мороз Через поле, через ліс. І (картоплю) у мішку Діточкам малим привіт. Діти дуже люблять небилиці і тому з радістю можуть самі придумувати певні жарти. Спробуйте вигадувати слова, змінюючи одну букву, наприклад: Ночі-очі. Тин-тон-тен Дим-дім-дам Мати-хати-дати Білка-гілка-мілка. Млин-клин-плин Галка-гілка-голка Палка-пилка-полка Дах- Вправа-тест ”Пиши знаками” корисна для визначення рівня фонематичного слуху. Запропонуйте дитині записати слово , але не буквами , а знаками, де голосні – "о”, приголосні” –". Гру можна назвати ”Зашифроване слово”. Наприклад, слово суп [ -о- ], мама [ -о-о ], шоколад [ -о-о-о- ] і так далі. Всі запропоновані вправи та ігри потрібно практикувати, доки дитина не навчиться легко справлятися з усіма завданнями. Лише за цієї умови можна бути впевненим, що майбутній школяр навчився розрізняти звуки на слух, а отже, і навчання грамоти не буде для нього складним. КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма. Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо. Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації. «БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян). «ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола. «УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку. «ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший. «НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки. «УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною). «ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі. Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації. Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок. Консультація для батьків: «Психологічна готовність дитини до навчання у школі» «Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини. Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання. Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків. Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання. Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності: - мотиваційний; - інтелектуальний; - вольовий; - емоційний; - особистісний. Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання. Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина: 1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту; 2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи; 3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); 4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки); 5) Визнає авторитет учителя. При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання. Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає: 1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо; 2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням. Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця. Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами. У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики. Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників: Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності. Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку. Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі. Навички спілкування: - Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями; - Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо). Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками. Cпілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки. Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.