Я так працюю

  Найбільшим досягненням для мене як учителя з 28-річним стажем роботи стало те, що я із задоволенням і великою охотою йду на роботу, до того ж учні не лише не втрачають зацікавленості навчанням, а навпаки, їхній інтерес стає стійкішим, вмотивованішим.

  Починати роботу за системою РН було досить нелегко, але надзвичайно цікаво. Особливо коли відвідала  семінар з психології та методики розвивального навчання. Захопило надзвичайно велике бажання доторкнутись до  унікальної системи в пострадянській освіті. Про те, що буде легко, і не сподівалась, була впевнена — мені це під силу.

  Перше, з чого довелось починати – освоювати новий зміст уже відомих предметів. З великим інтересом я ніби відкривала для себе нову, невідому мені, математику та мову. Наступним кроком стала зміна звичного стилю спілкування з учнями на уроках, а потім і з колегами. З’явилась невпевненість: чи зможу я перебудуватися? Чи правильно я будую свою роботу на уроці, діяльність учнів? Невідомість дещо лякала. До того ж вирішила проводити свої спостереження та дослідження за розвитком учнів свого класу.

  За короткий час роботи в системі РН я зробила для себе цікаві відкриття.
  Перше: надзвичайно важливо правильно побудувати урок, щоб якнайповніше використати пізнавальний мотив учнів у навчальних цілях. Іншими словами – створити інтригу, а потім обов’язково її зафіксувати. Хоча, маю зізнатися, це не завжди легко. Не менш важливим моментом є і перехід до навчального діалогу, організації співпраці учнів. На цьому етапі треба бути уважним, щоб не допустити перетворення уроку на пустопорожню балаканину, адже діти часто відхиляються від теми розмови і ведуть за собою вчителя.

  Цікавим і хвилюючим моментом уроку для мене є підсумкова рефлексія і визначення завдань на наступний урок. Якщо у традиційній системі тему і мету на початку уроку оголошує вчитель, то тепер їх формулюють самі учні наприкінці уроку. І якщо це сталося, то урок справді відбувся. Тому цей момент і є для мене хвилюючим. А цікавим, бо коли наприкінці уроку у дітей виникають запитання, часом досить несподівані та цікаві, значить, є мотивація вивчати тему далі, поглиблювати знання. Так, після вивчення теми «Однорідні члени речення» на наступний урок діти поставили запитання: чи можуть бути однорідними підмети? Скільки може бути однорідних членів у реченні? Таким чином учні самі сформулювали теми наступних уроків.

  Друге: групова робота завжди має бути вмотивованою. Вона створюється для розв’язання нового навчального завдання (проблеми). Працювати в групі потрібно вчити, а після виконання завдання організовувати обговорення результатів роботи. До речі, кожен учень має право погоджуватися чи не погоджуватися з думкою товариша. Цікаво спостерігати, як уважно діти вислуховують думку однокласників, що розв’язували таку саму задачу, але іншим способом, ставлять їм запитання. В традиційній системі учнів недуже цікавить думка іншої дитини чи її відповідь. Важить лише думка вчителя.

  Третім відкриттям стало розуміння того, що найголовніше завдання педагога — навчити дітей правильно, всебічно, глибоко розглядати предмети. «Легко прогледіти навіть найбільш помітні явища, якщо на них уже не звернув увагу хто-небудь інший», — сказав колись Ч.Дарвін. Знаючи про те, що в будь-якого предмета є безліч особливостей (форма й розмір, маса, особливості поверхні, матеріал виготовлення, кольори, призначення, деталі, з яких предмет складається, на що він схожий тощо), дитина щоразу прагне їх «угледіти», розвиваючи разом з тим свою спостережливість і гостроту уваги. А увага, як відомо, «є саме тими дверима, крізь які проходить усе, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу» (П.Константинов).

  Четверте моє відкриття полягає у тому, що РН дає безцінне право на помилку без покарання (!). Діти вільно експериментують (переливають, розрізають, перекроюють і т.п.). Та головне — вони не бояться помилитись, бути осміяними. Вони бояться не знайти помилки, якщо вона вже є в роботі. Діти вільно висловлюють свої припущення, відстоюють їх, ставлять запитання, не бояться заперечити вчителеві, доводячи свою думку.

  П’яте — справжнє чудо: діти виконують домашні завдання не заради оцінок чи тому, що їх покарають за невиконання. Часто вони самі говорять про те, що їм необхідно опрацювати вдома і навіщо. А ще полюбляють придумувати творчі домашні завдання.

  Для вчителя засвоєння системи розвивального навчання — це насамперед перебудова всієї професійної діяльності, його особистісних якостей. Та саме в системі РН я знайшла таку бажану свободу, відчула радість пошуку, творчості, саморозвитку. Я по-іншому стала дивитися на учнів, знов і знов відкриваючи в кожному особистість із власним характером, своїми потребами, неповторною індивідуальністю. І це добре, бо не можна «заганяти» своїх підопічних під єдиний стандарт, єдині інструкції. Діти стали моїми однодумцями, колегами по навчанню. А саме навчання стало, хоч і складним, але таким захопливим процесом. Рік від року у мене виникає багато запитань, відповіді на які я із задоволенням знаходила і маю намір шукати й далі, працюючи в системі розвивального навчання — хочеться ще багато пізнати, зрозуміти, відкрити для себе.
Детальніше...

Вчитель: Ляшенко Наталія Вікторівна